Проблеми водопостачання міста Києва та шляхи їх вирішення

У 2012 році з природних водних об'єктів для потреб міста було відібрано 331,3 млн м3 води [9], в тому числі з поверхневих – 293,2 млн м3, з підземних – 37,7 млн м3. Тобто, як свідчать наведені дані, основним джерелом водозабезпечення є поверхневі води. Причому, згідно європейських норм, ці води за екологічними та гігієнічними критеріями повинні бути першого класу якості, а у нас усі водойми, як мінімум, другого та третього, а деякі взагалі віднесені до четвертого і п'ятого класів. [3]. Таким чином, для вирішення проблеми питної води міста Києва, найперше, потрібно починати із покращення екологічного стану водойм. Необхідно посилити контроль за якістю промислових стічних вод, що скидаються у водні об'єкти, забезпечити утилізацію побутових стічних вод та твердих відходів. Окремо варто наголосити на побутових стічних водах, які в зв'язку із використанням синтетичних миючих засобів із високим вмістом фосфатів при потраплянні у річки значно погіршують їх стан. Одним із шляхів вирішення є запровадження більш суворих європейських стандартів до побутової хімії, які, правда, невдовзі мають набрати чинності в Україні.

Щодо артезіанських свердловин, то в даному випадку для захисту підземних вод від забруднення повинен не порушуватися встановлений комплекс санітарно-гігієнічних заходів у кожному з поясів зони санітарної охорони.

Правове регулювання екологічної безпеки у досліджуваній сфері має бути біль жорстким. Доцільне здійснення перевірок на підприємствах, причому не тільки документації, але і реальної ситуації, що існує на виробничому об'єкті, з незалежним відбором проб промислових стічних вод. І хоча відповідні аспекти закріплені різними нормативно-правовими актами, та все це може дійсно працювати лише за відсутності корупції, яка є досить стійкою «хворобою» в Україні.

Однак і саме законодавство, на думку багатьох авторитетних дослідників[7], потребує покращення та належного встановлення принципу пріоритету питного водопостачання перед іншими видами спеціального водокористу-вання. Та навіть більше – нагальним є виховання екологічно свідомих громадян. Ні для кого не є новиною, що в нашій державі екологія знаходиться в геть занедбаному стані. Жителі країн з найвищими показниками якості питної води вимогливі у питаннях охорони навколишнього природного середовища, а до водних ресурсів вони ставляться, як до одного із найцінніших багатств. Подібному відношенню варто було б повчитися і українцям, а починати необхідно напевне ще з дитячого садка.

Ще однією проблемою водопостачання міста Києва є незадовільний стан інфраструктури, що в більшості випадків знаходиться в аварійному стані. Амортизація споруд і обладнання сягає 80,0%. У результаті в процесі транспортування питної води до споживачів її втрати у водопровідній мережі становлять близько 40,0% і більше, та і вода надходить гіршої якості. Згідно заяви радника з питань інформаційної політики ПАТ «АК «Київводоканал» Вікторії Яковлєвої, вода псується настільки суттєво, що на деяких насосних станціях її вимушені підхлоровувати. Всі експерти з даного питання, в тому числі головний державний лікар столиці Олег Рубан, одностайні в своєму переконанні – без перекладання та ремонту мережі дуже складно вирішувати питання якості питної води. До речі, проблема має вирішуватися як для загальної мережі водопостачання, так і для локальних мереж безпосередньо в будинку, за які з 1 липня 2014 року також відповідає міський водоканал. В світовій практиці по даному питанню чітко регламентований відповідний час, коли має проводитися плановий ремонт та заміна комплектуючих, а в нас, як правило, в зв'язку із відсутністю фінансування, здійснюється переважно ліквідація аварій. Варто б і в Україні звернути увагу на гарантійний термін експлуатації всіх матеріальних фондів.

Все частіше обговорюється можливість доочищення питної води в міс-цях її безпосереднього споживання, як один із варіантів усунення вторинного забруднення у водорозподільних мережах. Останніми роками в Україні активізувались конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи у створення доочисних систем вітчизняного виробництва, які починають впроваджуватися у питне водопостачання [2]. Зрозуміло, що подібні установки поки що мають певні недоліки, але за умови їх усунення та техніко-економічного обґрунтування доцільності застосування цілком можливе їх подальше використання у системі водопостачання міста Києва.
Очисні споруди проектувались 50-60 років тому на зовсім іншу якість води джерел, тому вони не в змозі давати воду гарантованої якості у відповідності до нового стандарту [7]. На очисних спорудах Дніпровської та Дес-нянської водопровідних станцій для знезараження води застосовується рід-кий хлор [6]. Фільтрувальні станції та об'єкти хлорного господарства морально та фізично зношені. Питання реконструкції хлорного господарства стоїть особливо гостро, адже в межах санітарно-захисних зон складів хлору та хлораторних станцій знаходяться споруди громадського призначення та навіть житлові будівлі.

Відповідно до показників якості води, станом на 10.06.2014 року [6], вміст залишкового зв'язаного хлору у водопровідній воді міста Києва становить від 1,0 до 1,15 мг/дм3, тобто ≤ 1,2 мг/дм3 згідно ДержСанПін 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Згідно даних на офіційному сайті ПАТ «АК «Київводоканал», діє також дозвіл СЕС на підвищений вміст хлору від 06.06.2013 року. До речі, за даними світових досліджень та експериментів, проведених Інститутом гігієни та медичної екології імені

О. М. Марзєєва АМН України [5], встановлений негативний вплив продуктів хлорування води на органи травної системи та можливість додаткового ризику розвитку раку.

Ще з 2010 року ПАТ «АК «Київводоканал», з моменту витоку хлору на Деснянській водопровідній станції, йде мова про відмову від використання даної хімічної речовини та заміну її на безпечний гіпохлорит натрію, однак за даними на офіційному сайті ПАТ «АК «Київводоканал» це питання відкрите. В інтерв'ю одному із національних телеканалів голова правління ПАТ «АК «Київводоканал» Андрій Білик повідомив, що станом на 21.03.2014 року, державну експертизу пройшов проект на використання реагенту, який отримується із повареної солі. Вартість його впровадження становить близько 190,0 млн грн, а термін реалізації, що, як завжди, залежить від фінансу-вання, складає біля 2 років.

В світовій практиці водопостачання спостерігається поступова відмова від хлорування води. Більшість розвинених країн поступово переходять до знезараження ультрафіолетом, фільтрації через шар активованого вугілля і озонування, однак їх вартість значно вища від традиційного хлорування.

Україна також почала активно займатися дослідженнями в цьому напрямку. В рамках реалізації Національного проекту «Якісна вода» в 2013 році вітчизняними спеціалістами була розроблена унікальна технологія з очищення води від органічних забруднювальних речовин і мікроорганізмів високоекологічним методом гідродинамічної кавітації. Зараз цей проект в так званому пілотному режимі, але головне, що в даному секторі відбуваються певні позитивні зрушення. Важливо, щоб дослідження на цьому не зупинилися.

Окремо хотілося б звернути увагу на технічний стан Бортницької станції аерації. За даними головного управління Держсанепідслужби у місті Києві, терміни роботи основних споруд та обладнання станції становить 30-40 років, а відсоток зносу споруд по блоках сягає 59,4-90,7%. Більшість дослідників, зокрема, академік НАН України, директор Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем Анатолій Яцик, вважають, що її вже не можна реконструювати, а доцільніше побудувати нову неподалік від діючої. Тим часом проводиться обговорення можливості отримання кредиту від Японії у розмірі 1,1 млрд доларів на реконстукцію станції [4]. Сподіваємося, що крім іноземного капіталу під час виконання робіт будуть також використані іноземний досвід та інноваційні технології.

Зрозуміло, що за даної ситуації в Україні та її економічного становища, модернізація житлово-комунального господарства без залучення іноземних інвестицій або ж державно-приватного партнерства є довгостроковою перспективою. Але кредитування в нашій державі може мати позитивний результат тільки за відсутності корупційних схем та прозорості і громадського контролю за рухом коштів.

Розглядаючи можливе надходження фінансових ресурсів, не варто забувати, що їх основним джерелом для водогосподарського комплексу є тарифи. Незадовільна платіжна дисципліна споживачів є одною із перешкод на шляху реформування системи водопостачання та водовідведення. Зростаюча заборгованість є своєрідним протестом водокористувачів проти низької якості послуг або просто проявом безвідповідальності, але вона ще більш загострює ситуацію. В результаті водопостачальні підприємства, в свою чергу, стають боржниками енергорозподільчих компаній, оскільки витрати на електроенергію складають 30,0% від загальної суми. До речі, вдосконалення енергоспоживання є також одним із головних питань у сфері водопостачання. Зниження витрат за рахунок залучення новітніх технологій можливе ледь не на третину.

З 1 липня 2014 року в Україні зросли тарифи на воду. Відповідно до роз'яснень Національної комісії з питань державного регулювання у сфері комунальних послуг, тепер плата за воду є економічно обґрунтованою, тобто із закладеною тариф рентабельністю до 5,0%. Зрозуміло, що підвищення вартості викликало хвилю обурення серед населення, але такий вимушений крок спрямований на покращення якості послуг. Крім того, тепер можливо вирішиться іще одне актуальне питання – бережливе ставлення та заощадження водних ресурсів.

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки. Для вирішення проблем питного водопостачання міста Києва необхідний комплексний підхід. Останнім часом спостерігається помітні позитивні зрушення в цьому напрямку і головне, щоб вони не припинялися. Україна може і повільно, але рухається до світових стандартів якості питної води і цілком можливо, що за кілька років, як пообіцяв генеральний директор ПАТ «АК «Ки-ївводоканал» Андрій Білик, кияни дійсно будуть пити воду європейського рівня.

Гідрогеолог НВП УКРГЕОЛОГСТРОМ
Тетяна Мачульська

Список використаних джерел

  1. Время воды/ Азманов В. И., Слободянюк А. В., Яковлева Е. С., Харченко Е. М., Резь О. А. – К.: Логос, 2012. – 288 с.
  2. Гігієна населених місць /збірник наукових праць/. Випуск №57 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gigiena-mist.kiev.ua/site/gnm.nsf/all/arhiv?opendocument
  3. ДСТУ 4808:2007 Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання
  4. Корпоративна газета ПАТ «АТ «Київводоканал» «Метр кубічний». Випуск №52 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vodokanal.kiev.ua/images/stories/gazeta/kvk_paper_52.pdf
  5. Офіційний сайт Інституту гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзєєва АМН України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.health.gov.ua/Publ/conf.nsf/0/c3f726fc8e4a83e1c2256d96002eda8e?OpenDocument
  6. Офіційний сайт ПАТ «АТ «Київводоканал» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vodokanal.kiev.ua.
  7. Питна вода – розкіш для українців [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://glavcom.ua/articles/1661.html
  8. Правове регулювання пріоритету питного водопостачання в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irbisnbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/FP_index.htm_2011_1_56.pdf
  9. Проект національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2012 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minregion.gov.ua/discussion/proekt-nacionalnoyi-dopovidi-pro-yakist-pitnoyi-vodi-ta-stan-pitnogo-vodopostachannya-v-ukrayini-u-2012-roci/
  10. Top 10 Countries With the Best Tap Water [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.therichest.com/expensive-lifestyle/location/top-10-countries-with-the-best-tap-water/